Коротко: від кількох хвилин до кількох годин — і це нормально, а не ознака слабкого комп'ютера. Рендер рахує поведінку світла, і час залежить не від «потужності» взагалі, а від сцени: скла, дзеркал, штучного освітлення й розміру картинки. Тому візуалізатори ставлять фінальний прорахунок на ніч, а вчаться на чернетках, які рахуються швидко.
Ця розмова зазвичай починається в родині так: дитина каже, що комп'ютер «щось рахує вже сорок хвилин», і батьки вирішують, що щось зламалося або залізо не тягне. Ні те, ні інше — просто так улаштований фотореалістичний рендер, і варто один раз зрозуміти, чому.
Що взагалі відбувається ці хвилини
Поки на екрані сцена, комп'ютер показує спрощену картинку: приблизні кольори, умовне світло. Це швидко, бо нічого фізично не рахується.
Рендер — інша задача. Corona, якою курс рахує з теми 19, простежує промені світла: звідки вийшли, від чого відбилися, що по дорозі забарвили, скільки енергії втратили. Промінь від вікна вдаряє в стіну, забирає її відтінок, підсвічує стелю — і саме з таких перевідбиттів складається відчуття справжнього світла.
Промінь не один, їх мільйони. Тому рендер і рахується так довго: це не «завантаження», а справжній обрахунок, і його не можна прискорити очікуванням.
Від чого час залежить найсильніше
Найдорожче коштують прозорість і дзеркальність. Промінь, який потрапив у скло, не зупиняється: частина проходить далі, частина відбивається. Скляний стіл, дзеркальна шафа, хромований кран — і час зростає в рази. Саме тому ванна з сантехнікою (тема 9) рахується довше за спальню (тема 10) при тій самій кількості предметів.
Друге — тип освітлення. Денна сцена з великим вікном рахується швидше за вечірню з десятком світильників: кожне джерело світла обраховується окремо.
Третє — розмір картинки. Подвоїли сторону — учетверили кількість точок, а отже й час. Для перевірки рахують маленьку картинку, і тільки фінал — у повному розмірі.
І лише четверте — залізо. Corona рахує на процесорі, тому кількість ядер впливає прямо: восьмиядерний упорається приблизно вдвічі швидше за чотириядерний. Але вдвічі швидше за дві години — це година, а не хвилина.
Як із цим працюють насправді
Ніхто не сидить перед екраном, чекаючи фінальну картинку. Робочий ритм інший.
Поки сцена збирається, рендер запускають у чернетковій якості: маленький розмір, груба точність, півхвилини очікування. Цього достатньо, щоб побачити, чи не темно, чи не рожеві стіни, чи туди дивиться камера. Таких чернеток за вечір бувають десятки.
Фінальний прорахунок ставлять один раз — і зазвичай на ніч. Уранці картинка готова. Для курсу це означає, що домашню роботу з рендером варто запускати ввечері, а не за годину до заняття.
Звідки береться зернистість і чому вона зникає з часом
Якщо подивитися на картинку в процесі прорахунку, видно, що вона спочатку вкрита дрібним зерном, схожим на шум старої фотографії, і поступово очищується. Це не дефект — це видно, як працює метод.
Рендер не рахує всі можливі промені одразу, він набирає їх порціями. Після першої порції інформації мало, і в кожній точці картинки — груба здогадка, звідси й зерно. З кожною наступною порцією здогадка уточнюється, і зображення стає чистішим.
Звідси головне правило очікування: перші відсотки прорахунку проходять швидко й змінюють картинку сильно, останні йдуть повільно й змінюють її ледь помітно. Тому досвідчений візуалізатор зупиняє рендер не тоді, коли він «закінчився», а тоді, коли зерно перестало заважати. Різниця між зупинкою на цьому моменті й повним прорахунком — іноді година часу й нуль видимої різниці.
Є й інструмент, який пришвидшує це радикально: прибирання шуму. Він домальовує чисту картинку з шумної, не чекаючи повного прорахунку. Для чернеток це рятівна річ, для фіналу з ним обережніше — на дрібних деталях він здатен згладити те, що згладжувати не треба.
Коли довгий рендер — усе-таки помилка
Буває і так, і відрізнити нескладно. Якщо проста сцена без скла й дзеркал рахується годину — справа не в залізі, а в налаштуваннях: занадто висока точність там, де вона не потрібна, або забуте джерело світла всередині стіни, яке безглуздо освітлює порожнечу.
Ще одна часта причина — матеріали з надто великими текстурами: фотографія дерева розміром у кілька тисяч точок на маленькому плінтусі. Сцена важчає, рендер сповільнюється, а на картинці різниці не видно.
Розбір таких випадків — частина курсу, а не аварія: на темах про матеріали (13, 14, 21) і рендер (19, 22) дитина вчиться дивитися не тільки на результат, а й на ціну результату.
П'ять налаштувань Corona, які скорочують очікування
Вище — чому рендер довгий. Тепер — що з цим робити руками. Усе нижче є в налаштуваннях рендеру Corona та у її вікні кадру (VFB), і нічого з цього не псує фінальну картинку, якщо вмикати доречно.
Ліміт замість очікування. Прорахунок можна обмежити трьома способами: кількістю проходів (Pass limit), часом (Time limit) або рівнем шуму (Noise level limit). Для чернетки зручний час — поставили кілька хвилин, і рендер зупиниться сам. Для фіналу надійніший рівень шуму: Corona зупиниться, коли картинка досить чиста, скільки б часу це не забрало.
Менший кадр для перевірок. Роздільна здатність задається на вкладці Common. Чернетка з удвічі коротшою стороною рахується приблизно вчетверо швидше — та сама арифметика, що й у розділі про розмір картинки.
Рендер ділянки. У VFB можна обвести рамкою частину кадру й рахувати тільки її. Сумнів стосується одного крана чи однієї лампи? Рахувати заради нього всю кімнату — змарнована година.
Інтерактивний режим. Corona вміє рахувати сцену наживо, поки дитина рухає світло чи камеру. Картинка шумна, зате оновлюється за секунди, і для підбору ракурсу цього досить.
LightMix. Режим, у якому кожне джерело світла рахується окремим шаром. Після рендеру яскравість і колір ламп міняють просто у вікні кадру, без нового прорахунку. Для вечірнього інтер'єру з десятком світильників це економить ночі, а не хвилини.
З цього складається звичайний порядок: інтерактивний режим, щоб шукати, маленькі чернетки з лімітом часу, щоб перевіряти, і один нічний фінал із лімітом шуму.
Звідки раптом стрибнув час: простий журнал чернеток
Буває, що вчора чернетка рахувалася дві хвилини, а сьогодні та сама сцена — п'ятнадцять. Шукати причину навмання довго. Простіше вести журнал: після кожної чернетки дописувати рядок у текстовий файл поруч зі сценою — час прорахунку й що змінилося з минулого разу. «Додав скляні двері». «Поставив шість точкових світильників». «Замінив текстуру підлоги».
Коли час стрибає, винуватця видно в останніх двох-трьох рядках. Далі його ховають тимчасово й рахують ще раз. Час повернувся — причину знайдено, і вирішувати треба вже про неї: спростити скло, прибрати зайві лампи, зменшити текстуру. Звичка дрібна, але саме вона перетворює «комп'ютер чомусь гальмує» на конкретне питання, на яке є відповідь.
Дитина, яка так працює, перестає питати, чому комп'ютер «щось рахує сорок хвилин»: вона сама поставила ці сорок хвилин і знає навіщо.
Чи не вигорить комп'ютер
Питання, яке батьки ставлять чесно й заслужено. Ні: тривале навантаження на процесор — штатний режим, для нього техніка й розрахована. Варто стежити тільки за двома речами — щоб комп'ютер не стояв упритул до стіни чи в закритій ніші й щоб раз на рік із нього прибирали пил. Ноутбуку на час нічного рендеру краще стояти на твердій поверхні, а не на ковдрі.
Якщо ви ще обираєте комп'ютер під курс, найбільше про час рендеру скаже кількість ядер процесора — деталі в статті «Який комп'ютер потрібен для 3ds Max». А про те, що саме відрізняє технічно правильну картинку від гарної, — у матеріалі «Як зробити картинку, схожу на фото».