Коротко: три-п'ять сцен різного типу — житлова кімната, кухня, екстер'єр — кожна з кількома ракурсами й фінальним рендером. Кількість тут важить менше за різноманітність і за те, чи доведена робота до кінця. Одна повністю зроблена кухня сильніша за десять недороблених кімнат.
Портфоліо 3D-візуалізатора влаштоване не так, як портфоліо ілюстратора. Ілюстратора беруть за стиль, візуалізатора — за здатність зробити передбачуваний результат у строк. Звідси й вимоги до робіт, які показують першими.
Мінімальний набір
Чотирьох-п'яти сцен достатньо, якщо кожна доведена до кінця. Що в них має бути:
- Житловий інтер'єр цілком — кухня або вітальня, з меблями, декором і світлом. Не окремий стілець, а простір, у якому видно, що людина розуміє масштаб.
- Той самий інтер'єр у двох ракурсах. Замовник завжди просить «а покажіть з іншого боку», і сцена, зібрана під один вдалий кадр, тут розсипається.
- Сцена з денним і вечірнім світлом. Одна геометрія, два налаштування освітлення — швидкий спосіб показати, що світло ви розумієте.
- Хоча б один об'єкт, змодельований власноруч — не з бібліотеки готових моделей.
- Один екстер'єр або невелика ландшафтна сцена — щоб добірка не виглядала як один і той самий тип задачі.
Чому одна кухня краща за десять кімнат
Недороблена сцена помітна одразу: килим лежить площиною, штори не мають ваги, подушки виглядають надутими. У програмі курсу під м'які об'єкти виділена окрема тема з модифікатором Cloth — саме тому, що ковдра й штори видають новачка швидше за будь-що інше.
Десять таких кімнат читаються як десять доказів того, що людина не доводить роботу до кінця. Одна доведена — як здатність закінчувати. Для замовника друге важливіше: він купує не красу, а передбачуваність.
Що видає новачка
| Помилка | Як виглядає |
|---|---|
| Немає плінтуса | Стіна входить у підлогу без стику — перше, куди дивиться око професіонала |
| Ідеально чисті поверхні | Жодних відбитків, пилу, потертостей — сцена читається як пластик |
| Одне джерело світла | Різкі чорні тіні в кутах, порожні темні зони |
| Меблі не торкаються підлоги | Ніжки висять на міліметр — видно по тіні |
| Однаковий матеріал скрізь | Дерево підлоги й дерево столу з однієї текстури, без різниці в масштабі |
Плінтуси й карнизи в програмі винесені в окрему тему не випадково: це та деталь, відсутність якої псує враження від решти роботи.
Скільки ракурсів показувати з однієї сцени
Два-три, не більше. Один загальний, один із деталлю — кухонний фартух, вікно, робоче місце — і за потреби один вечірній. Десять ракурсів однієї кімнати виглядають як спроба заповнити портфоліо об'ємом, і читаються саме так.
Як оформити подачу
Порядок усередині добірки важить не менше за самі роботи. Першою ставлять найсильнішу сцену — ту, у якій найменше до чого причепитися. Останньою — другу за силою: пам'ятають початок і кінець.
Кожну роботу варто супроводити одним рядком: що це за приміщення, скільки часу зайняло, що робилося самостійно, а що взято з бібліотек. Це знімає половину питань і показує чесність — якість, яку в підрядника цінують вище за швидкість.
Чого не варто робити: підписувати роботи довгими текстами про «концепцію» й «настрій». Візуалізація — прикладна робота, і замовник читає портфоліо швидко.
Чого в портфоліо бути не повинно
Роботи «майже готові». Сцена без фінального рендеру, з чорновим світлом або незакінченим декором тягне вниз усю добірку. Правило просте: якщо до роботи є що додати за годину — її ще рано показувати.
Однотипні сцени підряд. Три кухні різного кольору читаються як одна робота, зроблена тричі. Краще кухня, вітальня й екстер'єр — навіть якщо остання зроблена слабше.
Чужі моделі як головний зміст. Сцена, зібрана цілком із бібліотечних об'єктів, показує вміння розставляти, а не моделювати. Бібліотеками користуються всі, питання в пропорції: хоча б кілька ключових предметів мають бути власними.
Ефекти замість якості. Сильне розмиття, надмірна засвітка, важкі фільтри — усе це зазвичай ховає недоробки, і людина в галузі читає це саме так.
Як зрозуміти, що робота готова
Перевірка, яку легко зробити вдома. Подивіться на рендер із відстані двох метрів: на цій дистанції зникають дрібниці й лишається загальне враження — чи схоже це на фотографію кімнати. Потім наблизьтесь і перевірте три місця: стик стіни й підлоги, тіні під меблями, тканини.
Другий спосіб — показати сцену людині, яка не займається 3D, і попитати, що це за приміщення. Якщо вона описує кімнату, а не «картинку з комп'ютера», робота вдалася.
Чи варто переробляти старі роботи
Так, і це найдешевший спосіб підсилити добірку. Сцена, зроблена на шостому місяці курсу, після теми світла переробляється за кілька вечорів: геометрія вже є, змінюється освітлення й матеріали. Різниця буває разючою, а часу це забирає менше, ніж нова сцена з нуля.
Правило тут одне: переробляти варто те, у чому була гарна ідея простору. Якщо ж сама планування невдале, краще взятися за нову задачу.
Скільки часу це займає
Курс триває 18 місяців, 156 занять, 33 теми й іспит. Перші сцени, придатні для показу, з'являються не на старті — спершу йдуть стіни за планом, вікна, двері, потім меблі, тканини, декор і лише далі світло й рендер.
Портфоліо збирається з навчальних робіт по ходу, а не окремим ривком у кінці. Це нормальний порядок: сцена, зроблена після проходження світла, виглядатиме інакше за ту саму сцену, зроблену на третьому місяці. Детальна розкладка по чвертях курсу — у статті «Що підліток зробить за курс 3ds Max».
Що показувати, коли досвіду ще немає
Реальних замовників у підлітка немає — і це не заважає зібрати портфоліо. Робочий підхід: узяти план власної квартири й зробити її. Реальний обмір, реальні розміри, знайомий простір, де одразу видно, якщо щось зроблено не так.
Друга придатна задача — перемалювати інтер'єр з фотографії, яка сподобалась. Не для того, щоб видати за своє, а щоб перевірити себе: чи вийде повторити світло й матеріали, які хтось уже зняв. У підписі до роботи так і варто вказати — «реконструкція за фотографією», це нормальна навчальна практика.
Третій варіант — зробити сцену для когось знайомого: кімнату перед ремонтом, вітрину невеликої майстерні, стенд для шкільного заходу. Робота з чужими побажаннями відрізняється від власної фантазії, і саме це відрізняє навчальну сцену від першої справжньої.
Чи потрібні вигадані «клієнти» для солідності
Ні, і це швидко викривається. Підписувати навчальну роботу як комерційний проєкт — найгірше, що можна зробити з портфоліо: людина в галузі побачить невідповідність рівня й опису за кілька секунд. Чесне «навчальний проєкт» не знижує цінності роботи, а от виявлена вигадка знецінює всю добірку.
Де тримати портфоліо
Достатньо будь-якого місця, де роботи відкриваються за одним посиланням і в нормальній якості. Головне — щоб зображення не стискалися до непізнаваності й щоб порядок не змінювався сам.
Для підлітка практичніше починати з простої добірки, ніж із власного сайту: сайт забирає час, який краще витратити на п'яту сцену. Про те, чи потягне підліток професійний софт із самого початку, є окремий розбір — «3ds Max у 14 років».
Програма 3D-ландшафтів та інтер'єрів у 3ds Max розрахована на 10–18 років, перше заняття безкоштовне.
